Истории детей-сирот из журнала «Країна». Часть 1


Журнал країнаНедавно в руки попал очень интересный выпуск журнала «Країна». Интересен тем, что в нем приведены истории детей-сирот и детей лишенных родительской опеки.  Такие истории всегда затрагивают самые сокровенные нотки души.  Все истории приводятся без изменений теста. Вчитываясь в эти слова, понимаешь мировосприятие этого ребенка, его внутренний мир. Потому и хочу поделиться с Вами этими историями. Первый рассказ о Ларисе Жадкевич.

Батьки розвелися, коли мамка з дядь Вітьою познакомилася. Я ще в першому класі була. Після того тільки раз батька й бачила. Як мамка вмерла, я осталася з отчимом. Він інвалід першої групи, ходить на костилях, щось із спиною. З ним жити не дозволяють через це. Зараз шукають батька: чи захоче він мене взяти до себе? Але якщо він і явиться, я до нього не піду.
Тьотя була оформила наді мною опікунство, але у тій школі, куди я почала ходити, з мене всі прикалувалися, іздівалися. Я втекла від неї і написала серед літа заяву, щоб мене прийняли сюди знов. Тут дівчата знакомі. Але і звідси втекла, бо хотіла до отчима добиться. Вчотирьох вечором на улицю побігли. Йшли пішки через села — кожний до свого дому. Але нас зловили і повезли в распрєділітель на Куреньовці. Условія там не дуже. По комнатах закривають, строєм ми ходили. Раз не туди голову повернеш, 50 разів із стульчиком присідаєш. Вечором перед сном міліціонери витягують дубінку, газовий балончик, наручники і ходять нас лякають.
Двох мальчиків, які вели себе погано, дубінками побили. Ми і звідти умудрилися втекти, коли вікна старі міняли. Мене зловили вже під Борисполем — я йшла додому. Одні наручники наділи на чотирьох. Мені так нерв передавило, що й зараз рука болить. Звідти знову привезли сюди. Тут у школі нас називають приютовськими. Для сільських дітей по шість уроків, для наших — по чотири.
Я малювати люблю. Дев’ятий клас закончу й піду вчиться на повара або паріхмахера. Все вмію варить. І стрижу. Виповниться 18 год, вернуся до вітчима. Він для мене — найрідніша людина. Від мами хрестик срібний лишився. Я про неї часто перед сном думаю.

Зараз Лариса Жадкєвич живе в прийомній сім` ї.



03 Сентябрь 2010.   Комментарии: 1 .    Размещено в Истории приемных семей

К записи есть 1 комментарий

[…] кроха Потому что чужих детей не бывает! « Истории детей-сирот из журнала “Країна”. Часть 1 Сен […]

Оставить комментарий или два

Реклама

Новости блога

Подписаться на блог Проследовать за мной в Twitter Присоединиться ко мне в FaceBook
Присоединиться ко мне в Вконтакте Смотреть мои видеозаписи на YouTube

Рубрики

Предыдущие записи