Прийомна сім`я Плєханових Галини Гнатівни та Миколи Юрійовича


<a href=приемная семья Плехановых» width=»201″ height=»212″ />Одного чудового дня, коли я разом зі своїм 8-річним сином Богданом прийшла до дитячої поліклініки для того, щоб зробити чергове щеплення, побачила стареньку бабусю з маленькою, не по сезону одягненою дівчинкою поруч. Побачивши цю пару вперше, трохи здивувалася, тому що піклування про здоров`я дитини  — справа батьків, а не престарілих бабусь, тим більше, що бабуся стояла і ходила лише за допомогою своїх ціпків. Але тоді я себе заспокоїла, подумавши, що батьки можливо зайняті роботою, і бабуся запропонувала їм свою допомогу, відвідавши з онукою лікарню.

Через кілька місяців я зустріла дівчинку знову: вона їхала в трамваї одна без дорослих, і в руках у неї була велика сумка, в якій було не менше 5-6 кілограмів картоплі. Мені дуже хотілося допомогти дитині донести сумку, але термінові справи не дозволили це зробити. Живемо ми один від одного недалеко, тому розпитати знайомих, які живуть у тому районі, було неважко. Те, що я дізналася про долю дівчинки, дуже вразило мене. Катя, а саме так звуть вже тільки мою найкращу донечку в світі, жили разом із прабабусею, якій було 80 років. Це була саме та жінка, яку я вперше побачила разом з Катею у дитячій поліклініці. Мама каті народила її в 16 років без чоловіка і принесла крихітку (вага 2 кг 300 гр) на виховання до своєї бабусі. Сама ж, не обтяжуючись піклуванням про новонароджену донечку, вела «вільний спосіб» життя і незабаром стала вживати наркотики. Квартиру бабусі «новоспечена мама» почала відвідувати не для того, щоб побачити дитину, а для того, щоб щось вкрасти або випросити продукти для себе та своєї компанії. Таким чином з квартири зник холодильник, пилосос та безліч інших речей та продуктів. Крім того, кожний прихід розпочинався сварками, криками і навіть бійками. Так пройшло 8 років. Катя дорослішала, їздила на ринок за картоплею, знала, де знаходяться аптечні склади, в яких вона купувала ліки для прабабусі, яка до речі, два роки підряд взимку падала і ламала собі ноги, пережила кілька інсультів. А того дня, коли ми побачилися у трамваї, дівчинка з бабусею купили 30 кг картоплі на зиму. Бабуся охороняла картоплю на трамвайній зупинці, а Катя перевозила картоплю невеликими партіями, всього вона зробила 5-6 ходок.

Після тієї зустрічі Катруся вже міцно осіла в моїй пам`яті. Дізнавшись, де вона живе, я наважилася на зустріч та прийшла поговорити з бабусею, запропонувати якусь допомогу та просто подивитися, як живе сім`я. те, що я побачила, мене вразило. Ремонту в квартирі не було років 20, меблі були дуже старі, не було холодильника, не обладнано дитячий куточок. І це не дивно, тому що бабуся з онукою жили на 400 гривень пенсії, ще й годували «горе-маму» з її компанією.

Я почала брати Катрусю на вихідні до себе. З нами дівчинка зайшла до супермаркету, побувала в Макдональдсі, вперше в житті побувала на Чорному та Азовському морі. Зараз у нас все добре. Ми спілкуємося з Катіною прабабусею. Дякуємо Богові, що мама ще не дізналася, де ми живемо і не розшукує дівчинку. Катюша навчається у спеціалізованій школі з поглибленим вивченням іноземних мов. Щоб наздогнати матеріал, зараз ми найняли репетиторів і працюємо з ними.

Плєханови 3

Плєханови 1

Плєханови 4

Все погане позаду і зараз я вдячна Богові, що Він дав мені це дитя, мою найкращу в світі донечку Катрусю, за те, що він дає мені любов до неї.



18 Ноябрь 2009.   Комментарии: 0.    Размещено в Истории приемных семей

Оставить комментарий или два

Реклама

Новости блога

Подписаться на блог Проследовать за мной в Twitter Присоединиться ко мне в FaceBook
Присоединиться ко мне в Вконтакте Смотреть мои видеозаписи на YouTube

Рубрики

Предыдущие записи