Прийомна сім’я Мартиненків Євгеніі Василівни та В’ячеслава Вікторовича


Приемная семья МартыненкоРаніше Ігор, Саша, Костя і Таня проживали в іншій родині. Сім’я так часто змінювала своє місце проживання, що діти не встигали навіть звикнути до своєї наступної домівки, як і до нових „татусів», які з’являлися в іх житті.

Незмінним залишалося лише одне: мама Аня за своїми клопотами та щоденними п’янками як і раніше не приділяла ім жодної уваги. Навіть тоді, коли після чергового невдалого влаштування особистого життя повернулася в село до бабусі і пішла працювати на ферму.

Знову, як і раніше, діти цілими днями залишалися самі. Часто — густо іх навітъ забували нагодувати. Що вже говорити про новенький одяг чи взуття, дитячі книжки та іграшки, які вони бачили в дітлахів, що весело гралися на вулиці і захоплено розповідали: — Ось цю машинку мені купила мама, а цю ляльку подарувала бабуся! Іх бабусі теж не було діла до своїх онуків. Вона рідко бувала твереза і завжди старалася якомога швидше позбутися зайвого клопоту та галасу, який зчиняли голодні діти: закривала іх у пустуючій сусідській хатині. Щоб не заважали. А останнього разу мама з бабусею забули про них аж на два дні. Коли малечу, зодягнену по літньому забрали в холодний осінній день до дитячого відділення районної лікарні, тарілка каші з рук медичної сестри здалася ім найсмачнішими ласощами в світі… Невдовзі Ігорька та Сашу, яким було лише 2,5 та 3,5 років і яких залишили в лікарні підлікувати, забрали у прийомну сім’ю.

За короткий час маленький, жвавий, допитливий і кумедний Ігорьок став улюбленцем всієї сім’ї, а смішлива, неврівноважена Саша подружилася з Надею прийомною сестричкою. I все було б добре, та Євгенію Василівну, іх нову маму, непокоїли думки: — Що ж буде зі старшенькими, адже може так статися, що доля роз’єднає іх навік.

Подилилася думками, що не давали спокою, з чоловіком Вячеславом, старшим сином — студентом та батьками. Всі вирішили: діти мають жити разом.

Яким же було здивування Тані і Кості, коли ти, тримаючи за руки прийомних маму і тата, ступили на поріг новенького будинку, а назустріч вибігли іх менший братик і сестричка…

Сьогодні у Ігорька, Саші, Кості і Тані є все: теплий і затишний будинок, свої ліжечка, новенький одяг, іграшки і гарненькі дитячі велосипеди. Є прийомна сестричка і дорослий брат, якого з нетерпінням чекають на канікули, нові друзі в дитсадку. Є справжні бабуся і дідусь — добрі і уважні. А головне є турботливі, люблячі мама і тато.

3 ними вони вчаться довіряти людям, спілкуватися з однолітками, вперше тримати в руках кольорові олівці, включати музичний приймач, застеляти ліжечка… 3 ними вони вперше в житті святкували Новий рік, Різдво, Великдень. Вчили вірші, щедрівки. Вперше ходили всією сім’єю на екскурсію до річки. Вперше отримали подарунки на свій день народження. Вперше урочисто помістили фотокартки в свої особисті фотоальбоми —      літопис іх нового життя. То ж хай воно буде щасливим і радісним!



23 Сентябрь 2009.   Комментарии: 0.    Размещено в Истории приемных семей

Оставить комментарий или два

Реклама

Новости блога

Подписаться на блог Проследовать за мной в Twitter Присоединиться ко мне в FaceBook
Присоединиться ко мне в Вконтакте Смотреть мои видеозаписи на YouTube

Рубрики

Предыдущие записи