Каяття батька (за Д. Карнегі)


Прочитав. Дуже зворушило… Ніби  про мене. Та, скоріше за все, в цьому батькові кожен побаче себе, хоча б частково…
«Слухай, сину, кажу я, коли ти спиш, поклавши свою ручку під щічку. Твої світлі кучерики прилипли до твого лобу. Я прокрався в твою кімнату один. Кілька хвилин тому, коли я читав в бібліотеці газету, на мене нахлинула хвиля пекучого каяття . З почуттям провини і прийшов я до твоєго ліжечка.

Ось про що я думав, синочок: я був на тебе сердитий вранці, лаяв тебе, коли ти збирався до школи, тому що замість того щоб вмиватися, як годиться, ти тільки провів рушником по обличчю. Я дав тобі прочухана за те, що ти не почистив свої черевики, сердито закричав на тебе, коли ти впустив щось на підлогу.

За сніданком теж не залишав тебе в спокої. Ти пролив чай, жадібно ковтавїжу, клав лікті на стіл. Ти мазав занадто багато масла на хліб. Коли я йшов на роботу, а ти, тікаючи до своїх іграшок, обернувся, помахав мені рукою і крикнув: «До побачення, тату!», Я спохмурнів і пробурчав у відповідь: «Не сутулься!».

Потім після обіду все почалося спочатку. Підходячи до будинку, я помітив, що ти граєш в кульки, стоячи на колінах. На твоїх панчохах були дірки. Я принизив тебе перед товаришами, змусив йти перед собою до дому. «Панчохи дорого коштують, і якщо б ти сам повинен був купувати їх, то був би обережнішим». Почути таке від батька!

Пам’ятаєш, як пізніше, коли я читав в бібліотеці, ти несміливо увійшов і з настороженістю подивився на мене? Я глянув на тебе поверх газети, роздратований тим, що мені завадили читати. Ти нерішуче стояв у дверях. «Чого тобі треба?» — пробурчав я.

Ти нічого не сказав, але одним стрибком кинувся до мене, обняв за шию і поцілував. Твої ручки стиснулися з ніжністю, що переповнює твоє серце  ніжністю, яку не могла знищити навіть моя черствість. Потім ти втік підстрибом вгору по сходах.

І ось, синку, незабаром після цього газета вислизнула з моїх рук і жахливий, пронизливий страх опанував мною. Що зробила зі мною моя погана звичка робити зауваження? Все це діставалося тобі від мене тільки за те, що ти — дитина. І не тому, що я не люблю тебе, а тому, що очікував занадто багато від дитини і міряв тебе на свій власний аршин — на аршин свого віку.

А в тебе, в твоєму характері так багато хорошого, чудового, щирого. Твоє маленьке серце таке велике, як сонце на світанку над широким українським степом. Це проявилося в тому пориві, з яким ти кинувся до мене і поцілував мене перед сном. Тепер ніщо інше не має значення, син, я присоромлений прийшов до твого ліжка і в темряві встав перед тобою на коліна.

Це дуже слабке спокутування провини. Знаю, ти не зрозумів би всього цього, розкажи я тобі все днем. Але завтра я буду справжнім батьком! Буду дружити з тобою, буду страждати, коли ти страждаєш, і сміятися коли ти смієшся. Я прікушу свого язика, якщо на ньому з’являться роздратовані слова. Я завжди буду повторювати: «Він всього лише хлопчик, маленький хлопчик!».

Боюся, що подумки бачив тебе дорослим. Але тепер, коли я бачу тебе втомленим і заснулим в своєму ліжечку, розумію, що ти ще дитина. Пам’ятаю, як ще вчора мати носила тебе на руках, і твоя головка ніжно лежала на її плечі. Я вимагав від тебе надто багато чого, дуже багато чого «.

Фрагмент з книги Д. Карнегі «Як завоювати друзів і впливати на людей»



11 Апрель 2012.   Комментарии: 0.    Размещено в Наш путь к усыновлению

Оставить комментарий или два

Реклама

Новости блога

Подписаться на блог Проследовать за мной в Twitter Присоединиться ко мне в FaceBook
Присоединиться ко мне в Вконтакте Смотреть мои видеозаписи на YouTube

Рубрики

Предыдущие записи